Хірург з Черкас Олексій Бойко на рік йде служити у зону АТО. Як тільки отримав повістку з військкомату, одразу прийняв ствердне рішення. Вважає, допомагати пораненим – його святий і конституційний обов’язок. Удома його чекатимуть дружина та семирічний син, друзі, колеги, та, звісно, пацієнти.

З дня на день він поїде з Черкас. А поки що, як і заведено, щоденно обходить своїх пацієнтів. Черкащанка Валентина Дмитрівна – кілька днів після складної операції. Каже, що без допомоги лікаря Бойка хтозна, чи вижила б. Жінка до всього незряча, тож довіряє серцю.

Валентина Дмитрівна, черкащанка: «Сильно много о нем слишала хорошого, что он хороший доктор. Я сегодня чуть чуть услишала, что он идет туда. Я йому побажаю здоров’’я, щоб повернувся отдуда, я буду за нього молиться».

Олексій Бойко – спадковий хірург. Його батько очолював відділення, де пройшов інтернатуру та по сьогодні працює герой нашого сюжету. Віктор Бойко передчасно пішов із життя вісім років тому. Олексій каже, що батько схвалив би сьогоднішній його вибір. Адже завжди вчив, попри усе, допомагати тим, кому потрібна допомога та ніколи не здаватися у боротьбі за здоров’я пацієнта.

Безпосереднього досвіду лікування вогнепальних поранень Олексій не має. Втім, каже, з його «мирним» досвідом хірурга, адаптуватися до специфіки військової хірургії не складно. Має звання капітана медслужби, де саме працюватиме не знає – це військова таємниця.

Втім це ніяк не вплине на його рішення. Розповідає, з пам’яті ніяк не йде випадкове знайомство з офіцером, якому пощастило вийти живим з Іловайського котла.

Олексій Бойко, лікар-хірург Першої міської лікарні: «Він був небагатослівним, але видно по ньому, що людина, багато бачила, багато пройшла. Йому є що сказати, втім він цього не каже. Це мужня героїчна людина. Якби я ухилявся від армії, то як би я потім отакій людині дивився в очі.»

Колеги та співробітники поважають вибір чоловіка.

Ірина Мурнікова, секретар Першої міської лікарні Черкас: « Лікар він хороший. І він там потрібний. Якщо він там потрібний, то хай іде. І нехай повертається бо він і тут потрібний своїм пацієнтам.»

Хвилюються за свого лікаря і чоловіки.

Михайло Іванович, черкащанин: « Я побажаю йому повернуться до своєї сім’ї, хочу, щоб не було цієї війни. Я дитина війни. Це страшно! Били , вбивали, по трупах ходили. Хай би цього більше ніколи не було на світі.»