НЕВБИВНА СИБІРКА  

 Сибірка – це гостра особливо небезпечна інфекційна хвороба всіх видів сільськогосподарських , домашніх і диких тварин, а також людей, збудником якої є бактерія, сибіркова паличка, яка може набувати форму спор і в цьому вигляді до 70-100 років зберігатися в зовнішньому середовищі,

Луї Паскаль, який придумав 140 років тому вакцину від цього небезпечного інфекційного захворювання, навряд чи міг припустити, що сибірка буде хвилювати людство і в XXI столітті. Але хвороба, відома з часів Гіппократа, виявилася «невбиваємою».

І хоча спалахи по світу фіксуються тільки час від часу і, на щастя, не набувають масштабу катастрофи, «сибірка» продовжує жити. У неї для цього є тварини, люди і вражаюча стійкість збудника.

Збудник  цього гострого інфекційного захворювання є  сибіркова паличка   І в місцях поховання тварин – в тих же окопищах – вона лежить до пори до часу. І якщо це дрібні ями глибиною менше півтора метра, спори можуть вимиватися з опадами з землі і підніматися на поверхню. Тварини, що пасуться поруч.  заражаються, поїдаючи траву, а потрапляючи в шлунково-кишковий тракт, спори проростають і викликають сибірку. Випадків захворювання стало набагато менше – і за рахунок зменшення кількості домашньої худоби, і за рахунок її вакцинації, але вона нікуди не поділася.

Підступні спори збільшують стійкість збудника до страхітливих показників: при кип’ятінні вони гинуть тільки через годину, при впливі прямих сонячних променів – через 20 днів, 6% -ний розчин перекису водню вбиває їх через рік. Тому сибірку і називають ідеальною біологічною зброєю і засобом масового ураження.

Захворювання на сибірку має професійний характер. Частіше хворіють особи, які працюють на неблагополучних з сибірки територіях:

• робітники м’ясокомбінатів, вовнопрядильних фабрик, тваринницьких ферм;
• лісівники, мисливці, шкірники, сортувальники хутра;
• будівельники тощо.

В Україні тисячі потенційно небезпечних вогнищ хвороби

За  даними Центру громадського здоров’я, в Україні понад 13 тисяч потенційно небезпечних вогнищ виникнення хвороби. На території кожної області є стаціонарно-неблагополучні через «сибірку» населені пункти, які створюють загрозу зараження як тварин, так і людей.

Щодо зараження людей, таких випадків за останні 20 років в Україні зафіксовано не багато, і серед них не було смертельних. За статистикою МОЗ, в 2003 році – 1 випадок в Харківській області, в 2004-му – 3 в Чернівецькій, в 2008-му – 1 в Миколаївській, в 2012-му – 1 в Черкаській, в 2018 м – 1 в Одеській області.

Підстави підозрювати сибірку:

• Раптова загибель тварин у пасовищний період на раніше неблагополучній території або після ґрунтових робіт, сильних злив і паводків.
• Гострота і тяжкість хвороби, її септичний характер (пропасниця), наявність карбункулів, а у свиней – ознаки ангіни.
• Швидкість розкладання трупів, відсутність заклякання, кров’янисті витікання з природних отворів.

Шляхи  інфікування людини:

• Контактний – через шкіру, якщо на ній є мікротріщини, порізи, садна, або через слизові: під час догляду за твариною, при обробленні туші, знятті шкури, приготуванні м’яса хворої тварини, при похованні загиблої тварини. Заразитися можна навіть під час земляних робіт з грунтом, в якому «живуть» спори сибірки.
• Аліментарний – шляхом приготування та вживання їжі з м’яса, отриманого від хворих тварин.

• Аерогенний (повітряно-пиловий) – шляхом вдихання пилу зі  спорами.
• Трансмісивний – через укуси комах (гедзі, мухи, комарі).

Від людини до людини інфекція не передається.

Колись в Запорізькій області людям в рахунок зарплати видали м’ясо хворої корови, але оскільки їли вони його після тривалої термічної обробки, кишкових форм хвороби не було, але були шкірні. Тобто людина могла не їсти заражене м’ясо, але потримала його в руках, а на шкірі були якісь тріщини.

Якими симптомами проявляється хвороба

Середня тривалість інкубаційного періоду зхворювання — 2-3 дні, можливі коливання від кількох годин до 8–14 діб.  Залежно від шляху проникнення збудника в організм людини, хвороба має легеневу, шкірну або кишкову форми з явищами сепсису. Починається гостро: в перші години — температура тіла різко підвищується до 38-40 °С, виникає слабкість. Зараження крові (сепсис) може розвинутися унаслідок будь-якого способу зараження.

 Симптоми сибірки:

• сильний головний біль,
• висока температура, тахікардія,
• загальне нездужання,
• карбункул зі швидким наростанням набряку та свербіж (у разі ураження шкіри), На шкірі утворюється пляма, котра перетворюється в пухирець, наповнений гноєм. Коли він лопається, на його місці утворюється чорна виразка.
•      

При легеневій формі:

• сильні колючі болі у грудях,
• задуха,

У разі кишкової форми

• діарея з домішками крові,
• болі в животі,
• блювання з домішками крові

Лікування – тільки в стаціонарі

 При відсутності лікування летальність при шкірній формі становить 5%, при кишковій і легеневій – до 80-100%.

Якщо лікування розпочинається вчасно, хворі одужують. У рідкісних випадках перебіг хвороби ускладнюється.

Небезпека сибірки для людини ще і в тому, що незалежно від способу інфікування може розвинутися зараження крові, тому при перших же симптомах потрібно негайно звертатися за медичною допомогою.   Збудники хвороби чутливі до антибіотиків, і тут неприпустима самодіяльність: ліки призначає тільки лікар, курс лікування не можна скорочувати самостійно.

Як уберегтися від сибірки

• Купувати м’ясо тільки в стаціонарних точках продажу, де точно є контроль продуктів,
• проводити ретельну термічну обробку м’ясних продуктів,

• вакцинувати домашню худобу,
• проводити забій тільки після узгодження з співробітником ветеринарної медицини,
• при роботі з хворою твариною дотримуватися правил індивідуального захисту,
• Категорично забороняється вживати м’ясо і молоко тварин, уражених хворобою.

• тим, хто займається переробкою і реалізацією м’яса та м’ясопродуктів, суворо дотримуватися гігієнічних норм,
• ветслужби і Держспоживстандарт повинні здійснювати контроль захворюваності тварин, ветеринарний контроль хутряної і шкіряної сировини.

Особлива увага сільських жителів повинна бути приділена місцям випасання домашніх тварин, де раніше були розміщені худобомогильники.

Щоб визначити, чи є збудник сибірки у довкіллі, проводять дослідження проб ґрунту, враховуючи фактори, пов’язані із його переміщенням:

• природні – повені, ерозійні ґрунтові процеси тощо;
• антропогенні – ті, що виникають в результаті людської діяльності, у т. ч. будь-які значні забудовно-земельні роботи.

 Найбільш сприйнятливим до хвороби є велика і дрібна рогата худоба, коні та інші однокопитні, олені, дикі травоїдні всіх видів.

Хижі, в тому числі собаки і кішки, мало чутливі, і хворіють лише при зараженні дуже великими дозами спор сибірки. Останній випадок був зареєстрований у Запорізькій області в 2012 році, коли господарі нагодували своїх вихованців м’ясом хворої корови. Діагноз підтвердився тільки в однієї собаки, але, незважаючи на відсутність клінічних ознак у інших тварин, довелося приспати ще сім кішок і сім собак.

Бережіть себе.

Авторка: Людмила СЕМИЛІТ

Джерела: мережа Інтернет