ТИ ЯК?

БАЗОВІ НАВИЧКИ ТУРБОТИ ПРО СЕБЕ ТА ІНШИХ

ДОПОМОГА ЛЮДЯМ У СПЕЦИФІЧНИХ СИТУАЦІЯХ

 Не всі вразливості є очевидними

Важливо реагувати співчутливо й надавати допомогу кожному, хто до вас звертається.

Варто переконатися, що люди, які опинились у скрутних ситуаціях, не залишаються без уваги. Саме такі люди частіше стикаються з бар’єрами, стигматизацією, упередженістю суспільства, яке не помічає потреб вразливих груп населення, проявляючи знецінення та сприяючи ще більшій їхній ізоляції та стресу

Важливо бути уважними до кожної людини

1. Категорії вразливих груп населення.
2. Підтримка людей з інвалідністю.
3. Підтримка людей у жалобі.
4. Поради щодо взаємодії з людиною, яка переживає втрату. 

1. Категорії вразливих груп населення

• Люди під загрозою або які вже зазнали насильства чи дискримінації (наприклад, люди, які зазнають гендерно-обумовленого та/або сексуального насильства).
• Літні люди, особливо ті, хто має розлади пам’яті.
• Вагітні жінки та люди з хронічними захворюваннями, які потребують постійного доступу до медичних послуг.
• Люди з інвалідністю, зокрема з психічними розладами.
• Діти, підлітки та особи, які ними опікуються.
• Бездомні люди або люди, що проживають у тісних житлових умовах (люди, які відбули покарання, біженці в таборах та неформальних поселеннях, люди старшого віку в будинках-інтернатах, пацієнти психіатричних лікарень).
• Люди, які мають проблеми з доступом до послуг (наприклад, мігранти, внутрішньо переміщені особи, біженці).

2. Підтримка людей з інвалідністю

Люди з інвалідністю можуть мати труднощі через відсутність доступу до актуальної інформації про надзвичайну ситуацію (наприклад, воєнні дії). Люди з інвалідністю є також під загрозою жорстокого поводження та/або відсутності піклування. В оточенні, що не враховує належно їхніх потреб, люди з інвалідністю загалом мають менший рівень доступу до піклування та послуг першої необхідності (продукти харчування, медичні послуги, інформація).

Тож під час кризових та надзвичайних ситуацій у країні люди з інвалідністю потерпають від більш серйозних наслідків для власного здоров’я та благополуччя.

3. Підтримка людей у жалобі

Людям особливо важко оплакувати близьких та рідних, яких вони втратили через війну або інші причини (наприклад, хвороба, самогубство, аварія тощо). Вони можуть бути не в змозі застосовувати звичні способи впоратися зі стресом (наприклад, підтримка з боку сім’ї) чи повернутися до звичного щоденного режиму. Такі люди можуть вважати, що не слід плакати та ділитися болючими переживаннями, оскільки всім важко.

Люди, які працюють у зоні активних бойових дій або у службах швидкого реагування (поліція, медичні працівники, служби перевезень та евакуації, пожежні тощо) можуть стати свідками великої кількості смертей. Вони можуть почуватися виснаженими від втрат та горя, свідками якого стають, і, як наслідок, не мати змоги впоратися з власними втратами та відчаєм.

4. Поради щодо взаємодії з людиною, яка переживає втрату

• Надайте базову психологічну підтримку

Уважно слухайте. Не примушуйте людину говорити.  Спитайте в людини про її потреби та занепокоєння.  Допоможіть людині задовольнити її базові потреби, отримати доступ до необхідних послуг, зв’язатися з родиною та соціальними службами. Захистіть людину від (подальшої) шкоди.

• Запропонуйте додаткову психосоціальну підтримку

Опрацюйте поточні психосоціальні стресогенні чинники.  Навчіть людину управлінню стресом. Посилюйте соціальну підтримку.

• Поясніть людині, що таке звичайна реакція на горе «Люди по-різному реагують на втрати. У деяких людей сильна емоційна реакція, а в інших — ні», «Якщо ви плачете, це не означає, що ви слабка людина», «Люди, які не плачуть, також можуть відчувати сильний емоційний біль, але виражають його по-іншому», «Вам може здаватися, що сум і біль, які ви відчуваєте, ніколи не пройдуть, але переважно ці почуття з часом слабшають», «Іноді люди якийсь час почуваються добре, потім їм щось нагадує про втрату, і тоді вони можуть почуватися так само погано, як і спочатку. Це нормально, і такі почуття з часом теж слабшають, і ви відчуватимете їх не так часто», «Не існує правильних і неправильних шляхів переживання горя. Іноді ви відчуватимете сильний сум, а в інші дні ви зможете відчувати радість. Не картайте себе за те, що ви відчуваєте в цю хвилину».
• Обговоріть моделі скорботи та пристосування, прийнятні за місцевими традиціями, підтримайте людину в дотриманні їх

Запитайте, чи було проведено або заплановано прийнятні церемонії/ ритуали туги. Якщо ні, то обговоріть перешкоди, а також те, як їх можна подолати.

• Якщо це можливо та припустимо з погляду місцевих традицій, заохочуйте людину до повернення до попереднього, нормального життя (у школі, на роботі, вдома або в соціальному житті).