«Що з людиною не роби,
вона  вперто повзе на цвинтар…»
Михайло Жванецький

Практично кожна людина має певні знання про надання першої допомоги. На жаль, у більшості випадків цей набір знань являє собою кашу зі стереотипів і чуток, і застосування цієї каші на практиці не просто марне, але й небезпечне. Наприклад, всі знають, що на перелом треба накласти шину. І більшість уявляє собі цю шину як дві-три палиці, в ідеалі — штахетини від огорожі із залишками традиційного розпису. Коли ж виникає необхідність допомогти, чомусь з’ясовується, що людина зовсім не радіє, коли його зламану руку-ногу намагаються випрямити і прив’язати до палиці.

А все тому, що перелом треба фіксувати в тому положенні, яке найбільш комфортне для потерпілого. Кінцівка при цьому, як правило, напівзігнута. Ось так. Ви про це знали? Сподіваюся, що так.

І тому над перерахованою нижче десяткою найбільш поширених неправильних стереотипів надання першої допомоги посмієтеся, як над давно відомою річчю. Або задумаєтеся… Або запам’ятаєте…

1.    Сам загинь, а товариша не покинь

Цей стереотип міцно вбито в голови представників старшого покоління фільмами, книжками і просто ідеологією радянського часу, яка відчайдушно оспівувала героїзм і самопожертву.

Не сперечаюсь — ці якості важливі, цінні й іноді навіть необхідні. Але в реальному житті, на вулиці, в місті чи на природі дотримання завчених правил може коштувати життя як герою, так і потерпілому.

Простий приклад – машина врізалася в стовп лінії електропередачі. Водій сидить усередині без свідомості, струм йому не страшний. І раптом на виручку йому кидається герой. Добігає до машини, не бачачи дроти, і раз – одним постраждалим більше. Слідом – ще герой, потім – ще пара… і ось перед нами машина з живим водієм, оточена купою героїчних тіл, які так і не встигли викликати рятувальників і «швидку». Ясна річ, галас в пресі, мітинг з плакатами «Доки?!», когось засудили, а в цілому по країні ввели надзвичайний стан. Коротше – безлад, а все чому? Тому що наші герої не знали одного простого правила – спочатку визначте, що загрожує вам, а вже потім – що загрожує потерпілому, адже якщо з вами щось трапиться, допомогти ви вже не зможете.

Оцініть обстановку, зателефонуйте 112 чи 103 і по можливості утримайтеся від екстремального героїзму. Як би це цинічно не звучало, але один труп завжди краще, ніж два.

2. Дістати будь-яким  способом

Продовжимо тему доріг і ДТП. Ви не повірите, наскільки поширений у нас в країні такий перебіг подій: “швидка” і рятувальники приїжджають до місця аварії, а потерпілі вже витягнуті з покручених машин, покладені в затінку і напоєні водою. При цьому добровільні рятувальники тягнули людей з машин за руки-ноги і на додачу до вже отриманих травм нагнали ще парочку зовсім образливих, у вигляді деформації поламаного хребта. Так би чоловік посидів в машині, дочекався допомоги,  специ акуратно цю машину   розібрали б, поклали його на ноші і передали лікарям. Півроку в лікарні – і знову на ноги.

А тепер ні. Тепер – довічна інвалідність. І все ж не спеціально. Все з бажання допомогти. Так ось – не треба. Не треба зображати рятувальників.

Дії свідків ДТП зводяться до наступного: викликати допомогу, відключити акумулятор аварійної машини, щоб від випадкової іскри не спалахнув розлитий бензин, обгородити місце ДТП, зупинити у потерпілого кровотечу (якщо є) і до прибуття лікарів просто з людиною… розмовляти. Так-так, психологічно підтримувати, відволікати, підбадьорювати, жартувати в кінці кінців.

Поранений повинен відчути, що про нього піклуються. А ось тягти людину за руки-ноги з авто можна лише в одному випадку – коли можлива шкода від транспортування буде менша, ніж її відсутність. Наприклад – коли машина спалахнула.

3.  Язичок до комірця

Пам’ятаєте цю байку? В армійському пакеті першої допомоги є шпилька, і потрібна вона для того, щоб приколоти язик   людини, що втратила свідомість, до її ж коміру – для того, щоб він (язик) не запав і не перекрив дихальні шляхи. І адже бувало, так і робили. Гарна картинка – ось так ось прокинутися від непритомності, та з язичком назовні? Так, у непритомному стані у людини завжди западає язик. Так, це потрібно мати на увазі і з цим боротися. Але не таким варварським методом! Ви коли-небудь, до речі, намагалися у людини дістати з рота язика? Ні? Спробуйте. Вас чекає відкриття – він, виявляється, м’який, вологий і ніяк не хоче залишатися у витягнутому стані. Та й негігієнічно це.

Щоб звільнити дихальні шляхи від запалого язика, людину досить просто повернути набік. Все – дихальні шляхи відкриті.

Так, до речі, рекомендується діяти з усіма знайомими і незнайомими п’яницями, що сплять на вулиці. Покласти його набік – і нічого, проспиться. А ось якщо він заснув лежачи на спині, то життю його загрожують відразу дві небезпеки: задихнутися від западання язика і захлинутися блювотними масами.

А якщо набік з якихось причин не можна (наприклад, підозра на травму хребта, при якій взагалі зайвий раз ворушити людину небезпечно) просто закиньте йому голову назад. Цього достатньо.

4.  Джгут на шию

До речі, таке цілком можливо. Джгут накладається на шию, але не просто так, а через руку. Але мова не про те. З джгутом у наших людей відносини трепетні і ніжні. Він є в кожній аптечці, і тому при будь-якій сильній кровотечі громадяни кидаються накладати джгут. Деякі навіть пам’ятають, що влітку джгут можна накладати на дві години, а взимку – на одну. І знають, що венозна кров за кольором темніша артеріальної. Ось тільки часто виходить так, що не самий небезпечний для життя глибокий поріз чомусь джгутуют, та так, що по приїзді в лікарню з’ясовується – знекровлену кінцівку вже не врятувати.

Запам’ятайте – джгут застосовують  тільки для зупинки артеріальної кровотечі.  Як її відрізнити? Ну звичайно не за кольором крові. По-перше, відтінки червоного і так  не завжди відрізниш, а тут ще стресова ситуація. Легко помилитися. Втім, саме артеріальну кровотечу ви впізнаєте  без вагань. Якщо перевести наш  типовий тиск 120/80 мм ртутного стовпчика на атмосфери, то вийде десь 1,4. Тобто – майже півтори. А тепер уявіть, що з вузенької трубочки через невелику дірочку під тиском півтори атмосфери надходить вода. Прикинули, який фонтан буде?

 Отож. Саме по напору і висоті фонтану крові безпомилково визначається артеріальна кровотеча. І тут вже зволікати не можна, життя йде з людини   кожної секунди. Так що не треба шукати джгут або мотузку, знімати з себе ремінь. Відразу швидко затискайте, хоч пальцем. Де? У місцях, де артерії найближче підходять до поверхні тіла і менш прикриті — пах, пахви.

Ваше завдання — притиснути артерію, дочекатися зупинки кровотечі, а вже потім приладнати на місце джгут. І скоріше в лікарню.

До речі, джгут накладають на одяг, щоб його було видно. Записку з часом накладання джгута краще написати маркером… на лобі потерпілого. Так більше шансів, що інформація не загубиться, а бідолаха напевно простить вам цей боді-арт.

А ось венозну кровотечу – навіть дуже рясну – краще зупинити тугою тиснутою пов’язкою. Не біда, якщо вона наскрізь просякнута кров’ю – покладіть зверху ще один шар. Це, крім іншого, дозволить лікареві по товщині пов’язки оцінити серйозність крововтрати.

5.  Опік змастимо олією

Ми, уявіть собі, на 80% складаємося з води, яка, крім інших властивостей, має ще і теплоємність. Що ж таке у нас опік, якщо врахувати ці дані? Деяка кількість тепла потрапляє на шкіру і з її поверхні йде глибше, в тканини організму, які з готовністю накопичують отримані ними джоулі (термічна дія триває близько 6 годин). Що нам підказує банальна логіка? Щоб джоулі витягнути назад і припинити перегрів, місце опіку треба охолодити. Адже правильно? І просто ж як.

Ллємо на опік прохолодну воду або занурюємо опечену ділянку у посудину з холодною водою і чекаємо.

Але ось чекаємо ми, як з’ясовується, недостатньо. Як правило – до пом’якшення або зникнення больового синдрому, тобто менше хвилини. За цей час тільки частина джоулів виходить назовні, інші ж сидять, причаївшись, і чекають розвитку подій. Як же ми розвиваємо події? Густо мастимо  місце опіку пантенолом, кремом, кефіром або, по бабусиному рецепту, олією з сіллю.
Що відбувається? Над місцем, де в тканинах ще гуляють горезвісні джоулі, створюється герметична подушка з речовини, що закриває їм вихід на свободу. Як результат – опік тільки посилюється. А от якщо б вистачило терпіння простояти під водою ще хвилин 10-15, був би зовсім інший  результат. І пантенол, та інші засоби почали б працювати з пошкодженою ділянкою шкіри, з-під якого все тепло вже виведене.

6.  Розітріть йому вуха

 Одна із загроз зимового часу – відмороження. Стикалися з ним багато – вуха і ніс стають білими, втрачають чутливість, але якщо їх потерти руками або снігом, швидко червоніють, а потім приходить біль. Чому так боляче? Та тому, що наш організм (вже вибачте за спрощення) – це система трубочок і проводочків, де перші – кровоносні судини, а другі – нервові закінчення. На морозі трубочки замерзають, кров не циркулює (звідси білий колір), проводочки дубіють, і все це стає крихким. А ми починаємо розтирати. І крушимо-ламаємо дрібні трубочки-проводочки, завдаючи організму серйозної шкоди. Адже навіть пляшка пива, замерзла в морозильній камері, при різкому перенесенні в тепло може тріснути. А вже ніжні судини… Тому – не треба розтирати.

Потрібно на обморожену ділянку тіла  накласти теплоізолюючу пов’язку. Для цього спочатку між пальцями (або за вухами) вкладають марлеві серветки, потім обертають уражену поверхню марлею, бинтом, потім кладуть шар вати, далі – знову марля, вата і, нарешті, клейонка або поліетиленова плівка. Наостанок потрібно утеплити хусткою або вовняною тканиною, а зігрівати потерпілого необхідно із середини, тобто давати  теплі напої (крім алкоголю), зігрівати тулуб і тоді буде відновлюватись кровообіг   із середини, що запобігатиме змертвінню відморожених тканин і біль при поверненні чутливості буде не такий сильний.

 Ні в якому разі не можна зігрівати уражені тканини тіла гарячою водою, або біля гарячих батарей, тому що це може призвести до значного поглиблення ураження і загибелі кінцівки з  наступною її ампутацією.

7.  Морозить – зігріємо!

Пам’ятаєте, як воно бувало при високій температурі – сам гарячий, а морозить. Все тіло тремтить, хочеться лягти клубочком під теплу-теплу ковдру і зігрітися… І адже лягали, і навіть зігрівалися потім, і не знали, що зігріватися в такій ситуації не просто шкідливо, а смертельно небезпечно.

Все дуже просто – озноб при високій (більше 38.0) температурі вказує лише на  те, що температура продовжує зростати і організм перегрівається. Йому потрібно охолодження, а ми замість цього закутуємось тепліше, вкриваємось ковдрами, обкладуємось грілками.

Як результат – персональний термос, в якому тіло нагрівається все сильніше і сильніше. У найсумніших випадках температура залітала за позначку 41, а далі вже йшли незворотні процеси, що призводять до смерті. Нечасто, але бувало. Так що пам’ятайте – при високій температурі і ознобі не треба закутуватися. Треба охолоджуватися.

Прохолодна ванна, легке покривало, вологе обтирання… все що завгодно, лише б дати організму можливість скинути зайве тепло. Будьте впевнені – так висока температура перенесеться і пройде набагато легше.

8. Банку з марганцівкою

Чи знають батьки, що кристали марганцю повністю розчиняються у воді тільки при температурі близько 70 градусів? Знають вони, що бодяжити такий розчин не просто безглуздо (необов’язково пити антисептики з метою негайно віддати їх назад), але й небезпечно, так як   кристалики марганцівки, що  не розчинилися, можуть наробити в слизовій шлунка купу бід?

Не потрібно витрачати час і хімікати для очищення шлунку, досить випити 3-5 склянок простої теплої води і викликати блювання.

9.  Постукаємо-поплескаємо

Людина подавилася, бідолаха, і кашляє так, що серце надривається. Що роблять оточуючі? Природно, допомагають йому – стукають по спині. А ось навіщо вони це роблять? З їхньої точки зору такі удари ще більш подразнюють місце, де знаходиться стороннє тіло, у потерпілого посилюється кашльовий рефлекс і шматок, що потрапив не в те горло, вилітає сам. А тепер уявіть водостічну трубу. Кидаємо туди кішку (зрозуміло, що нібито, ми ж не садисти якісь) і починаємо стукати по трубі палицею (віртуально). Як ви думаєте, яка вірогідність того, що кішка вискочить зверху труби? Так само і з нашим шматком – в дев’яносто дев’яти випадках    людина відкашляється. А ось в одному шматок впаде глибше в дихальні шляхи з усіма витікаючими наслідками – від необхідності втручання лікаря до смерті від зупинки дихання. Тому – не треба стукати. Навіть якщо просять.

Набагато простіше і безпечніше заспокоїти людину і попросити його зробити кілька повільних, дуже повільних вдихів і різких видихів.

При видихах краще злегка нахилятися вперед – щоб наша «водостічна труба» з вертикального положення перейшла в горизонтальне. Три-чотири таких вдихів-видихів – і відкашлювання посилиться. Шматок вилетить сам собою, просто і безпечно.

10.  Розтисніть йому зуби

Це, напевно, найпоширеніша і найлегендарніша омана, якій на повному серйозі вірять мільйони людей.

Це непохитна впевненість у тому, що людині, у якої стався напад епілепсії, необхідно розтиснути зуби і вставити між ними що-небудь. Краса! І вставляють же – намагаються, принаймні. А епілептики потім, прийшовши до тями, з подивом розуміють, що рот у них забитий пластмасою від поїдженої авторучки (в кращому випадку) або осколками власних зубів (у гіршому).

Так от: не треба! Не пхайте людині в рот що потрапило під руку, йому і так несолодко. Зробите тільки гірше. Адже чим обґрунтовують подібні дії доброзичливці? Тим, що людина в припадку може відкусити собі язик. Тричі «ха»! Щоб ви знали – під час нападу всі м’язи людини перебувають в тонусі. Включаючи і язик, який окрім всього іншого ще і м’яз. Він напружений і тому не вивалиться з рота і не потрапить між зубів. Максимум – буде прикушений кінчик. Крові при цьому трохи, але, перемішавшись зі спіненою слиною, вона створює видимість небачених руйнувань – так і підігріваються міфи про відкушені язики. Загалом, не лізьте ви зі своїми ножами-виделками-ложками.

Якщо ви дійсно хочете допомогти, встаньте на коліна біля голови епілептика і постарайтеся притримати її, голову, щоб не було ударів об підлогу. Такі удари набагато небезпечніші гіпотетично  прокушеного язика. А коли активна фаза нападу пройде – судоми скінчаться, – акуратно поверніть людину набік, так як у нього настає друга фаза – сон. Він може  тривати недовго, але все одно в такому стані м’язи розслаблені і тому існує можливість задихнутися від западання язика.

Ось такі суворі реалії нашого небезпечного життя. Бажано дуже добре їх собі засвоїти, адже не дарма ж найголовніший медичний закон звучить так: «Не нашкодь!» А законів непогано б дотримуватися – здоровіші будемо.

Підготувала  фельдшер
із санітарної освіти КНП «Перша
Черкаська міська лікарня» ЧМР
Семиліт Л.М.