В Першій міській лікарні Черкас запровадили нову методику оперування на шлунку без розрізів

Відтепер у Першій міській лікарні Черкас новоутворення шлунково-кишкового тракту видалятимуть через операції без розрізів.

– Доброякісні новоутворення шлунково-кишкового тракту – це достатньо поширена проблема, про реальні масштаби якої ми можемо лише здогадуватися, оскільки не існує тотального скринінгу цих хвороб, – повідомляє заступник директора КНП «Перша Черкаська міська лікарня» Черкаської міської ради Дмитро Задериголова.

– Доброякісні новоутворення ШКТ – такі, як поліпи, загрожують хворому можливістю переродження в злоякісні пухлини, кровотечі а відтак, їх обов’язково необхідно видаляти. Донедавна такі операції проводилися класично, через розрізи. А нещодавно нам вдалося придбати фіброколоноскоп для проведення діагностики та операцій новоутворень товстого кишківника, а також необхідний ендоскопічний інструментарій для виконання операцій на шлунково-кишковому тракті. Це створило можливість запровадити ендоскопічну поліпектомію в стравоході, шлунку та товстому кишківнику. Також впроваджено в практику(як у кращих клініках світу) проведення діагностичних ендоскопій під наркозом, – інформують у прес-службі Черкаської ОДА.

Опіки і перша медична допомога при опіках

ОПІКИ, ушкодження, що викликаються полум’ям, гарячими предметами або рідинами, а також електричним струмом, їдкими хімічними речовинами або опроміненням. У США опіки займають третє місце серед причин смерті від нещасних випадків, поступаючись тільки дорожньо-транспортним подіям і падінням з висоти. У дітей до 14 років саме опіки є головною причиною смерті в домашніх умовах. Щорічно з приводу опіків до лікарів звертаються десь 2 млн. чоловік. Їх них 70 000 госпіталізуються і 9000 гинуть.

Причини опіків.

Дві третини усіх опіків викликаються відкритим полум’ям. На другому місці – опіки від окропу, а на третьому – від дотику до гарячих предметів. Це т.з. термічні опіки. Потім слідують хімічні і променеві опіки. Важливо відмітити, що 85% усіх опіків від вогню відбуваються із-за займання одягу. У цих випадках тяжкість опіків, тривалість госпіталізації і витрати на лікування особливо великі. Синтетичні тканини запалюються набагато швидше за натуральних, якщо тільки вони не просякнуті спеціальним складом, як це робиться з дитячими піжамами.

Жертви опіків.

Серед них можна виділити п’ять груп: що страждають із власної вини; жертви нещасних випадків; люди, хворобливий стан яких збільшує ризик травматизму; жертви умисних дій; працівники рятувальних служб. Найчисленнішу групу (76% – це люди, що страждають із власної вини, наприклад діти, на яких при грі з сірниками спалахує одяг, або дорослі, що наливають гас в примус, що горить. До другої категорії (15% відносяться жертви нещасних випадків, наприклад вибуху домашніх газових приладів.

Третю категорію (4% – це хворі люди, з якими нещасні випадки можуть відбуватися особливо часто, наприклад хворі на епілепсію, одержуючі травми під час нападів. Наступні 4 жертви умисних дій. Типовий приклад – обпалений кимось з батьків дитина. До останньої категорії (усього 1б% загального числа одержуючих опіки) відносяться працівники рятувальних служб, наприклад пожежні під час виконання своїх обов’язків.
Незважаючи на постійний контакт з вогнем, відсоток одержуючих опіки серед цих осіб невеликий, оскільки вони дотримуються заходів безпеки.

У різних вікових груп переважають різні види опіків. Немовлята частіше страждають від окропу, чим від вогню. Для дорослих характерніші виробничі опіки їдкими речовинами або гарячими рідинами. Опіки откытым полум’ям нерідко виникають у дітей із-за ігор з сірниками.

КЛАСИФІКАЦІЯ ОПІКІВ

Опіки розрізняються по глибині і тяжкості. Щоб зрозуміти їх класифікацію, слід розглянути будову і функцію шкіри – що піддається опікам органу.

Шари шкіри.

Шкіра складається з двох анатомічних шарів, що називаються епідермісом і дермою. Епідерміс – дуже тонкий поверхневий шар, позбавлений посудин і що складається з пластів епітеліальних клітин; зовнішні пласти поступово відмирають, утворюючи захисний покрив. Глибший шар – дерма – містить усі функціональні елементи шкіри : сполучну тканину, посудини, нервові закінчення і потові залози(см також ШКІРА).

Функції шкіри.

Шкіра захищає організм від інфекції, створюючи фізичний бар’єр, що не пропускає бактерію і інші хвороботворні агенти, а також перешкоджає втраті організмом рідини, що забезпечує необхідний водний баланс і дозволяє уникнути обезводнення. Збільшення або зменшення випару води через потові залози регулює температуру тіла. Сальні залози, виділяючи маслянисті секрети, захищають шкіру, надаючи їй м’якість і гладкість. Розташовані в дермі нервові закінчення сприймають тактильні, больові і температурні дії.

Глибина опіків.

Коли опікова травма цілком руйнує обидва шари шкіри, говорять про глибокий опік. При такому опіку шкіра втрачає усі свої функції і некротизується(гине). Опіки, що руйнують шкірні шари не повністю, називають частковими; функції шкіри при цьому якоюсь мірою зберігаються. Терміни “поверхневий”, “глибокий частковий” і “глибокий” опік шкіри прийнятніший, ніж позначення опіків відповідно до першого, другого і третього ступеня, оскільки точніше описують глибину опікових поразок(див. схему).

Тяжкість опіків.

Не усі опіки однакові. Перше, що необхідно враховувати при наданні допомоги потерпілим, – це тяжкість опікової травми, яка залежить від п’яти основних чинників : 1) площі опіку, 2) глибини поразки, 3) віки потерпілого, 4) перенесених у минулому захворювань і 5) від того, яка ділянка тіла обпалена. З урахуванням цих чинників розрізняють важкі і легкі опіки. На щастя, у більшості випадків люди страждають лише від легких опіків, які можна лікувати амбулаторно. Проте усі важкі опіки вимагають госпіталізації потерпілих.
Враховуючи обтяжуючі чинники і вірогідність виживання постраждалих, важкі опіки підрозділяють на опіки середньої тяжкості, важкі і масивні(критичні).

ВИДИ ДОПОМОГИ ПОТЕРПІЛИМ ВІД ОПІКУ

Щоб запобігти інвалідності і загибелі осіб з важкими опіками, спеціалізована допомога, що надається їм, повинна відповідати тяжкості ушкодження. Розрізняються три рівні такої допомоги : в неспеціалізованих лікувальних установах, в опікових відділеннях і в опікових центрах.

Неспеціалізовані лікувальні установи
передбачають допомогу людям з опіками середньої тяжкості. Її роблять в лікарнях, що не мають в розпорядженні спеціального устаткування для лікування опіків, але все таки що мають в штаті одного або декількох досвідчених лікарів, що займаються цією проблемою. У 60оспитализируемых з приводу опіків ушкодження відносяться до помірних, і лікують їх саме в таких лікарнях. При опіках середньої тяжкості можна розраховувати на 100%- ву виживаність. Зі збільшенням тяжкості опіків вірогідність виживання зменшується, і потрібна більше спеціалізована допомога.

Опікові відділення
призначені для надання допомозі потерпілим від важких опіків. Вони оснащені необхідним устаткуванням, керують подібними відділеннями лікарі, що зазвичай мають спеціальну підготовку, а середній медичний персонал має досвід відходу за потерпілими від опіків. Приблизно у 30ольных, опіків, що госпіталізуються із приводу, ушкодження виявляються важкими, і вони повинні отримувати допомогу саме в опікових відділеннях.

Опікові центри
забезпечують найбільш інтенсивне лікування потерпілих від опіків. Маючи в розпорядженні найповніші можливості, спеціальне устаткування і висококваліфікований персонал, вони призначені для лікування хворих з масивними опіками. У таких центрах проводяться науково-дослідна робота і викладання, оскільки вони прекрасно підходять для навчання усім складнощам відходу за хворими і для проведення досліджень.

Крім того, опікові центри здійснюють підтримку усіх протиопікових служб регіону і надають консультативну допомогу. Правильний догляд і лікування, що забезпечуються опіковими центрами, рятують життя багатьом хворим з дуже важкими опіками.

МЕТОДИ ЛІКУВАННЯ

Методи лікування опіків постійно удосконалюються. Наприклад, створені спеціальні ліжка, що дозволяють хворим приймати потрібне положення тіла і обертатися, що сприяє загоєнню опіків і запобігає контрактури(натягнення) шкіри, м’язів і сухожиль, які можуть розвинутися при неправильному положенні тіла. З метою послаблення контрактур, що нівечать і спотворюючих, застосовуються шини, що давлять пов’язки, піноматеріали і гелі.

Для розробки кінцівок(лікувальної фізкультури) і очищення ран і усього тіла використовують гідротерапевтичні ванни і інші пристосування.

Для того, щоб подавити зростання бактерій і прискорити загоєння ран, застосовують антибіотики і хіміопрепарати. Удосконалюються методи знеболення. Розроблені пристосування типу спеціальних покриттів, які знижують тепловтрати; застосовуються нові методи живлення і нові поживні суміші, що містять великі кількості білку. Підвищенню виживаності і поліпшенню якості життя хворих сприяє також створення спеціальних служб, таких, як банки шкіри, де зберігається шкіра для пересадки.

Організація допомоги при опіках.
З урахуванням фізіологічних зрушень і ускладнень, що виникають при повній втраті великих ділянок шкіри, допомогу жертвам опіків можна розділити на три чітко визначених періоду: невідкладний, гострий і реабілітаційний.

Невідкладний період залежно від тяжкості ушкодження займає від двох днів до двох тижнів після опіку. В цей час надають термінову допомогу, здійснюють первинну обробку рани. Найважливіше стежити за станом дихальної системи і вводити таку кількість рідини, яка точно відповідає її втратам через раневу поверхню.

Гострий період починається відразу ж після закінчення невідкладного і триває до тих пір, поки усі глибокі ушкодження не будуть покриті аутотрансплантатами(клаптями шкіри, узятими з інших ділянок тіла хворого). Якщо опік викликав лише часткове ушкодження шкіри, гострий період триває всього декілька днів; загоєння відбувається спонтанно, і пересаджувати шкіру необов’язково.

У цей період намагаються якомога раніше видалити опіковий струп, тобто тканину, що омертвіла. Рану тимчасово покривають шматочками шкіри іншої людини(гомотрансплантатами), поки її не вдасться закрити постійними аутотрансплантатами. Наступне важливе завдання – відвертання таких поширених ускладнень, як токсемія(попадання в кров токсичних продуктів з рани), запалення легенів, ниркова недостатність і серцево-судинні захворювання.

Реабілітація – це повернення хворого до його звичайного способу життя. На щастя, більшість хворих, що вижили, за довгий і важкий період перебування в лікарні звикають до свого стану і добре справляються з ним. В період реабілітації основна увага приділяється відновленню функції суглобів, а також соціальній і психологічній допомозі. У разі потреби проводять косметичні відновні операції.