1 грудня відзначається Всесвітній день боротьби зі СНІДом.

Цей день став одним з найбільш визнаних міжнародних днів здоров’я і важливою можливістю для підвищення рівня обізнаності населення про це захворювання та його профілактику. Він був заснований в 1987 році Всесвітньою організацією охорони здоров’я і ​​вперше відзначався 1 грудня 1988 року. У 1996 році почала діяти Об’єднана програма ООН з ВІЛ/СНІДу (UNAIDS).

”Всесвітній день боротьби зі СНІДом – це можливість дізнатися факти про ВІЛ-інфекцію та втілити знання в практику. Якщо люди розуміють, як передається ВІЛ-інфекція, як їй можна запобігти і усвідомлюють сьогоднішню реальність життя з ВІЛ – вони можуть за допомогою цих знань піклуватися про власне здоров’я і здоров’я інших і допомогти тим, хто живе з ВІЛ “, – повідомляють в українському представництві UNAIDS.

ВІЛ-інфекція становить загрозу для особистої, громадської та державної безпеки, а також для існування людства. Підкреслюється необхідність захисту прав і законних інтересів населення та проведення своєчасних ефективних профілактичних заходів. Проблема ВІЛ-інфекції  близько  30 років залишається актуальною для світової спільноти, масштаби поширення ВІЛ набули глобального характеру і постають реальною загрозою соціально-економічному розвитку в більшості країн світу.

У світі вже нараховується близько 37 млн. заражених осіб, з них до 1 млн. хворих на СНІД. Рівень інфікування населення BIЛ продовжує зростати.

Україна продовжує займати одне з провідних місць за темпами зростання епідемії ВІЛ/СНІД. Щороку збільшується кількість осіб, які перебувають під диспансерним наглядом у закладах охорони здоров’я служби профілактики та боротьби зі СНІДом. Проблеми ВІЛ/СНІДу є не тільки медичними, а головним чином соціальними і духовними.

За 9 міс. 2016 року, за даними ДУ «Центр громадського здоровʼя МОЗ України», в Україні за весь період реєстрації ВІЛ-інфекції офіційно зареєстровано 292 153 ВІЛ-позитивні особи, 90 095 хворих на СНІД та 40 554 померлих від захворювань, зумовлених СНІДом.

Станом на 01.10.2016 року в Черкаській області офіційно зареєстровано 6 982 ВІЛ-інфікованих осіб, в т.ч. 1 223 дитини; захворіло на СНІД – 2 529 осіб, в т.ч. 46 дітей; померло від захворювань, зумовлених СНІДом – 998 осіб, в т.ч. 16 дітей.  В  лікувально-профілактичних закладах області на диспансерному обліку перебуває 3459 ВІЛ-інфікованих осіб, з них – 227 дітей (з підтвердженим статусом – 94 дитини; в стадії підтвердження – 133 дитини), хворих на СНІД – 1112 осіб, в т.ч. 29 дітей.

В  м. Черкаси зареєстровано 2443 ВІЛ-інфікованих осіб, в т.ч. 68 дітей; тоді як за цей же період 2014 р. – 1403 осіб, в. т. ч.- 36 дітей. Захворіло на СНІД -1000 чол. (2014рік – 437), померло – 41.

87% ВІЛ-інфікованих області – це особи репродуктивного та працездатного віку.

В структурі шляхів передачі ВІЛ в поточному році переважає статевий і становить 58,2%; парентеральний (ін’єкційне вживання наркотиків) – 28,6%; від матері до дитини (діти, що народилися від ВІЛ-інфікованих матерів) – 13,2%.

Епідемія ВІЛ-інфекції в області продовжує поширюватись. Зростає кількість нових випадків інфікування ВІЛ та захворювання на СНІД. Збільшується число дітей, народжених ВІЛ-інфікованими жінками. Незважаючи на збільшення питомої ваги статевого шляху передачі ВІЛ, споживачі ін’єкційних наркотиків залишаються основним джерелом поширення ВІЛ-інфекції в області.

На  Черкащині спостерігаються позитивні тенденції у боротьбі із ВІЛ-СНІДом. За  останні два роки в області вдвічі зменшилася смертність від цієї хвороби. Проте існує ризик спалаху ВІЛ-інфекції, оскільки у буремні часи, за даними спостережень, кількість інфекційних захворювань значно зростає.

 Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) являє собою важке інфекційне захворювання, збудником якого є вірус імунодефіциту людини (ВІЛ), яке проявляється глибоким незворотним ураженням системи клітинного імунітету людини, розвитком вторинних прогресуючих інфекційних захворювань та злоякісних новоутворень (пухлин).

Причина СНІДу (характеристика збудника):Збудник – вірус імунодефіциту людини (ВІЛ). Розрізняють ВІЛ-1, що розповсюджений у Північній Америці і Європі, та ВІЛ-2, який циркулює переважно в Західній і Південній Африці.

Вірус у зовнішньому середовищі нестійкий: гине при температурі 56 °С за 30 хв, при 100 °С – відразу; швидко знищується етиловим спиртом, ефіром, розчином натрію гіпохлориду та іншими дезінфекційними засобами. Разом з тим, вірус зберігається у висушеному вигляді 4-6 днів при температурі 22 ° С, а при більш низькій – значно довше.                                                                       МАЛ.2

Вірус – збудник   СНІДу, було виділено у 1983 році ученими в інституті Пастера у Франції із Т-клітин хворого лімфаденопатією, у 1984 році  в Національному інституті здоров’я в США був виділений вірус з крові хворого на СНІД. У травні 1986 року за рекомендацією Міжнародного комітету з таксономії  вірус отримав назву “вірус імунодефіциту людини” (ВІЛ, HIV). У тому ж році в Західній Африці був виділений новий, споріднений ВІЛ вірус, що має, однак, певні імунологічні відмінності з першим. Тим не менш, обидва були названі вірусами імунодефіциту людини (ВІЛ-1, ВІЛ-2). Всі віруси, близькі до ВІЛ належать до “повільних вірусів”, характерна риса яких полягає в тому, що вони розвиваються повільно і викликають хронічну інфекцію.

Епідеміологія СНІДу (шляхи та механізми передачі)

Джерелом інфекції є хвора людина або здоровий вірусоносій, які заразні все життя. Сприйнятливість до ВІЛ-інфекції дуже висока (до 100%). Інфікуюча доза – 1 вірусна частинка, що потрапила в кров. До теперішнього часу доведено існування 3 шляхів передачі вірусу імунодефіциту людини:

Збудник передається такими шляхами:

• Статевий – при статевому контакті та штучному запліднюванні:
  Зараження при незахищеному сексуальному контакті, як при гомо- так і при гетеросексуальних стосунках, при анальному, вагінальному і оральному видах сексу;

• Парентеральний – під час парентеральних діагностичних, лікувальних та інших втручань, що супроводжуються порушенням цілісності шкіри, з використанням медичних інструментів, які забруднені кров’ю хворих або носіїв, при переливанні крові та деяких її фракцій (особливо факторів зсідання крові), пересадці органів (в період серонегативного «вікна»), вживанні ін’єкційних наркотичних речовин наркозалежними особами;

Небезпечні медичні маніпуляції і косметичні процедури (пірсинг, татуаж, манікюр, педикюр, гоління) з порушенням шкірних покривів і слизових оболонок спільними або нестерильними інструментами, які перед цим кимось використовувалися. На непродезінфікованих інструментах можуть залишитися  сліди крові, що містить вірус.

Незначний ризик зараження можливий також у разі травматичних і аварійних ситуацій, коли відбувається вимушений контакт з кров’ю, іншими рідинами організму, які можуть містити кров (блювотні маси, слина з видимими слідами крові), тканинами та органами іншої людини (випадкові або навмисні уколи, порізи, бійки, автомобільні аварії, надання медичної допомоги і т. д.). Це так званий гемоконтактний шлях – інфікована кров може потрапити через ранки, подряпини, порізи чи слизову оболонку здорової людини і викликати зараження ВІЛ-інфекцією.

 Вертикальний шлях – через плаценту від вагітних, які мають вірус, до плода.

 Потрапляння від інфікованої матері до дитини:

Від інфікованої матері дитині ВІЛ може проникнути в період вагітності, під час пологів (при пошкодженні ніжної шкіри новонародженого), при годуванні груддю (з материнським молоком);

Від ВІЛ-інфікованої дитини до здорової (нерідної) матері при грудному вигодовуванні;

Пренатальний (під час вагітності або до народження).

До груп високого ризику зараження належать:

– гомо-, бісексуали, повії, особи з безладними статевими зв’язками;

– «ін’єкційні» наркомани;

– особи, яким здійснювали гемотрансфузії крові та її продуктів, пересадку органів і тканин, оперативні втручання, часті ін’єкції ліків;

– діти, котрі народилися від заражених батьків;

-медичні працівники хірургічних професій, клінічних лабораторій, станцій переливання крові.

– повії, безхатченки, особи з безладними статевими зв’язками;

-персонал готелів, повітряних ліній міжнародного транспорту, військовослужбовці, моряки, іммігранти, біженці, сезонні робітники, туристи.

ЗПСШ (захворювання, що передаються статевим шляхом – сифіліс, гонорея,     хламідіоз, герпес, мікоплазмоз) відіграють особливу роль при ВІЛ-інфекції.

З моменту зараження ВІЛ до розвитку СНІДу може пройти від 2-3 до 10-15 і більше років. Поки цього не сталося, людина може не підозрювати про те, що інфікована, так як може почуватися цілком добре і виглядати здоровою. Однак, починаючи з моменту зараження, вона здатна передавати вірус іншим людям.

Людина може заразитися ВІЛ сама і передати вірус іншому, не підозрюючи про це!

Передача ВІЛ при побутовому контакті, повітряно-крапельним, харчовим, водним, трансмісивним (через укуси комах) шляхами, через слину  не доведена.

 ВІЛ не передається:

• Через дверні ручки, поручні сходів і поручні у громадському транспорті;
• З укусами тварин і комах;
• При рукостискання, обіймах і поцілунках, кашлі, чханні (слина, піт, сеча не небезпечні для зараження, якщо в них немає видимої крові);
• Через піт чи сльози;
• Через харчові продукти і гроші;
• При користуванні спільними особистими речами, предметами домашнього побуту, іграшками, постільною білизною, туалетом, ванною, душем, басейном, столовими приладами і посудом, питними фонтанчиками, спортивним інвентарем;
• При перебуванні з ВІЛ-інфікованим в одному приміщенні.

Патогенез СНІДу (розвиток хвороби)

Вірус СНІДу здатний проникнути в середину Т-лімфоцитів, де й розмножується. Відповідно до цього провідним у патогенезі СНІДу є глибоке і безповоротне руйнування клітинного імунітету, що робить хворого беззахисним перед будь-якою інфекцією.

Після потрапляння в організм вірус тимчасово нешкідливий до тих пір, поки він за допомогою рецепторів не проникне всередину лімфоцитарної клітини. Після злиття з клітиною ВІЛ бере під контроль репродуктивну здатність клітини людини, впроваджуючи свої РНК  і починає безперешкодно створювати свої копії.

Коли людина інфікується ВІЛ,  знижується   кількість лімфоцитів та їх здатність поглинати ВІЛ та інших збудників  і   протистояти будь-якій інфекції.

Клініка СНІДу (ознаки хвороби)

Головною характерною рисою СНІДу – є відсутність специфічних симптомів. Він проявляється через безліч інших інфекцій, що виникають внаслідок руйнування імунної системи.

Інкубаційний (прихований) період коливається від 2-7 тижнів до 5-8 років Вважають, що на 1 хворого на СНІД припадає до 300 вірусоносіїв. Протягом 5 років спостереження у 1/3 вірусоносіїв виникає захворювання. З моменту зараження ВІЛ до розвитку СНІДу може пройти від 2-3 до 10-15 і більше років.

У клінічному перебігу хвороби розрізняють такі періоди:

1) Гостре захворювання – виникає у 30-50 % інфікованих. Через 3-8 тижнів після зараження розвивається хвороба, схожа на грип, ГРВІ чи мононуклеоз, яка триває близько 2 тижнів і проявляється гарячкою (8-10 днів), ангіною, головним болем, болями в суглобах, ломотою в кістках та висипанням на шкірі, збільшенням лімфатичних вузлів шиї, а також печінки і селезінки, змінами в формулі крові – зниження кількості лімфоцитів (лімфопенія).
Потім всі симптоми зникають, і прояви хвороби відсутні протягом кількох тижнів, місяців і навіть років. У цей період вірус розмножується і вже може бути виділений в лабораторних умовах.

2) Персистуючої генералізованої лімфаденопатії;
Під час обстеження виявляють лише збільшення деяких груп лімфовузлів (шийних, пахвових, ліктьових, надключичних, пахових    та ін.). Підозрілим на СНІД вважають збільшення двох лімфовузлів і більше в кількох анатомічних ділянках, якщо воно триває понад 1,5 міс.

3) ПреСНІД;
ПреСНІД характеризується:

– тривалою гарячкою і нічною пітливістю;

– збільшенням багатьох груп лімфовузлів:

– частими проносами;

– схудненням (на 10 % маси тіла і більше).

Ця стадія може тривати кілька років.

4) Власне СНІД.
Клініка власне СНІДу складається з:

– проявів різних інфекційних захворювань і новоутворень, що приєднались у зв’язку з розвитком імунної недостатності. Найчастіше це протозойні та глистяні інвазії, кандидоз з ураженням стравоходу, туберкульоз легень, герпетичні інфекції;

– пухлин – саркома Капоші та лімфома головного мозку. Саркома вражає шкіру у вигляді множинних судинних вузлів і бляшок малинового або вишневого кольору, які часто виразковуються і нагноюються.

Коли опірність організму втрачена остаточно, хвороби настільки загострюються, що людина вмирає.

Тривалість життя хворого на СНІД від моменту постановки діагнозу не перевищує 5 років.

Діагностика СНІДу

Діагностика СНІДу здійснюється на підставі епідеміологічних, клінічних і лабораторних даних.

Діагноз обов’язково підтверджують за допомогою лабораторних тестів (імуноферментний, імунофлюоресценції, імуноблотинг). Доказом захворювання є виявлення противірусних антитіл у крові.

Лікування СНІДу

Лікарі навчилися керувати розвитком вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ) – захворюванням, яке довгі роки вважалося смертельно небезпечним, а тепер перебуває в одному ряду з серцево-судинними хворобами і діабетом.

Завдяки новим методикам лікування ВІЛ, фахівці навчилися ефективно стримувати вірус імунодефіциту людини і вже викреслили його з розряду смертельно небезпечних захворювань, і зарахували до категорії хронічних недуг. Останні дослідження дозволяють зробити оптимістичні прогнози – вчені вважають, що незабаром хворобу вдасться перемогти остаточно.

Хворих госпіталізують у боксі інфекційної лікарні,  вірусоносіїв  беруть на диспансерний облік і двічі на рік обстежують.

Призначають противірусні препарати. При прояві симптомів СНІДу їх негайно направляють до інфекціоніста.

Другий підхід – зміцнення імунної системи (препарати інтерферону, тощо). Проводять лікування супутніх захворювань.

Профілактика СНІДу

Профілактика СНІДу включає в себе:

• пропаганду засобів попередження зараження ВІЛ;
• зміна способу життя людей;
• зведення до мінімуму факторів ризику серед осіб, які належать до груп підвищеної небезпеки інфікування;
• При частій зміні статевих партнерів необхідна регулярна діагностика венеричних захворювань та інфекцій, що передаються статевим шляхом (сифіліс, гонорея, хламідіоз), тобто регулярно здавати аналізи.

Кілька простих правил допоможуть людині уникнути проблем у майбутньому:
* Турбота про своє здоров’я, профілактика травм і аварійних ситуацій, дотримання правил техніки безпеки також є профілактикою зараження ВІЛ парентеральним шляхом (через кров);

* Профілактика поширення ВІЛ-інфекції серед споживачів ін’єкційних наркотиків:

  – Про шкідливий вплив наркотиків написано багато, але приймаючи рішення, врахуйте, що:

*Купуючи наркотик, Ви допомагаєте комусь розбагатіти за рахунок Вас і Вашого здоров’я;

* Користування особистими або одноразовими інструментами;

за всіма медичними і косметичними проблемами звертатися в спеціалізовані установи, де дотримуються всіх норм і вимог інфекційної безпеки. Слід дотримуватись елементарних санітарно-гігієнічних правил: не користуватися чужими бритвами, лезами, манікюрним приладдям, зубними щітками.

*Вживання будь-яких наркотиків веде до залежності, під їх впливом Ви рано чи пізно втратите контроль над собою;

*Загальний шприц, голка і розчин наркотичних речовин не є проявом дружби і турботи про Вас;

*Дотримування рекомендацій захищеного сексу:

Використання презервативів, якщо ними користуються постійно і правильно, створює достатню перешкоду для ВІЛ та збудників інших венеричних захворювань. Не економте на здоров’ї – купуйте презервативи відомих фірм, що ретельно перевіряють свою продукцію (Durex, Innotex, Sico, Life style та ін).

Запам’ятайте, латекс презерватива руйнується при впливі:

• Світла і тепла – не зберігайте презерватив на сонячному підвіконні, біля радіаторів, опалювальних приладів і т.д.
• Жирів – використовуйте креми не з масляною основою, а водною, такі як Aguagel, Bodiwise, OK і не забувайте, що губна помада також має жирову основу.
• Гострих країв нігтів, обручок і перснів та інше.

Навіть найгірший презерватив скорочує ризик зараження в 10 000 разів!

До найважливіших заходів, спрямованих на виявлення джерела інфекції, належать облік і обстеження на СНІД усіх груп ризику.

В країні створена мережа кабінетів анонімного обстеження на СНІД. Серопозитивних осіб попереджають про кримінальну відповідальність у випадку зараження ними інших людей.

Населення має бути добре поінформованим про шляхи поширення захворювання, небезпеку безладних і позашлюбних статевих зносин, про необхідність використання презервативів.

Нині проходять випробування вакцини проти СНІДу.

ВИСНОВОК

Отже, у наш час розвинутих інформаційних технологій і прогресивного розвитку науки, СНІД залишається невирішеною і складною проблемою глобального значення. Кожну хвилину у світі не менше 11 людей заражаються вірусом імунодефіциту людини. Одночасно багато з них усвідомлюють крах свого життя і похмуро вдивляються в невизначене майбутнє. Кожну хвилину ці нещасні стикаються не тільки з власним страхом, але і з нерозумінням з боку родичів, друзів, колег по роботі. Та й суспільство починає ставитися до них не як до звичайних людей, а як до хворих на «СНІД». ВІЛ-інфекція – це хронічна довічна інфекція, тому сьогодні необхідно вирішувати дві великі проблеми:

*Як протистояти поширенню вірусу імунодефіциту людини?;
*Як ставитися до людей, інфікованих ВІЛ?.

 СНІД – це проблема не тільки індивідів, але й суспільства в цілому, оскільки інфіковані ВІЛ стикаються з безліччю забобонів у спілкуванні з оточуючими. Хоча науково доведено, що СНІД не передається при звичайному спілкуванні, більшість людей відчувають страх і ворожість стосовно хворих людей. Особливо важко в цьому відношенні дітям, адже вони нічим не заслужили такого ставлення і мають таке ж право на життя і повноцінне спілкування, як і всі ми.

Єдиний спосіб протистояти поширенню вірусу – зробити акцент на профілактику, а єдиним реальним засобом профілактики як самої ВІЛ-інфекції, так і негативних її наслідків, є зміна поведінки на безпечну або менш небезпечну.

Освітній роботі, що стосується ВІЛ і СНІДу, повинна приділятися особлива увага, особливо роботі з молоддю. Сьогодні в засобах масової інформації переважають повідомлення про статистику епідемії, найчастіше без будь-якого роз’яснення,що наганяє страх серед населення. Читаючи газету або переглядаючи телевізор, людина не повинна мати почуття приреченості. Адже науці вдалося багато чого досягти. Завдяки глобальним епідеміологічним дослідженням з’ясовано, як вірус передається від людини до людини. На щастя, шляхи передачі обмежені, отже, ці фактори можна контролювати, а значить стримувати і запобігати поширенню хвороби – все залежить головним чином від свідомої поведінки людини.

Ставлення суспільства до людей, інфікованих ВІЛ, визначає успіх чи невдачу боротьби проти інфекції на національному рівні. Безумовно, ці люди повинні перебувати в суспільстві, принаймні, з двох причин. По-перше, вони не представляють небезпеки для оточуючих, якщо тільки не вступають у статеві зв’язки, не здають кров або не використовують спільних з іншими голок і шприців для ін’єкцій. По-друге, ізолювавши ВІЛ-інфікованих від суспільства, або застосувавши до них більш суворі заходи, ми заженемо проблему всередину і зведемо нанівець результати санітарної освіти. Чим сильніше ми прагнемо ізолювати ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД, тим більшу загрозу ми створюємо суспільству.

Зараз ведеться велика просвітницька робота щодо роз’яснення реальної загрози та шляхів передачі СНІДу, щоб активними цілеспрямованими заходами поступово зняти наростаючий страх людей перед ВІЛ-інфекцією і вселити їм на основі набутих знань тверезе, зважене ставлення до проблеми в цілому і власного здоров’я перш за все.

Сьогодні лікарі навчилися керувати розвитком вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ) – захворюванням, яке довгі роки вважалося смертельно небезпечним, а тепер перебуває в одному ряду з серцево-судинними хворобами і діабетом.

Завдяки новим методикам лікування ВІЛ, фахівці навчилися ефективно стримувати вірус імунодефіциту людини і вже викреслили його з розряду смертельно небезпечних захворювань, а зарахували до категорії хронічних недуг. Останні дослідження дозволяють зробити оптимістичні прогнози – вчені вважають, що незабаром хворобу вдасться перемогти остаточно.

Статистичні дані за 2015 рік, наведені в спеціальному звіті ООН, свідчать про те, що противірусну терапію зараз приймають близько 16 млн. хворих.

Фахівці американського Центру з контролю за захворюваннями (ЦКЗ) у свою чергу відзначають значне зростання тривалості життя ВІЛ-інфікованих. Провівши порівняльний аналіз даних 1987 і 2015 років, дослідники зробили висновок, що зараз жінки, вражені ВІЛ, живуть у середньому на 14,5 років довше, ніж тридцять років тому. У чоловіків цей показник трохи нижчий – 13 років.

Можливо, вже в найближчому майбутньому вдасться знайти засіб від цієї хвороби, яку дуже вірно назвали “чумою ХХ століття”…

«Заразитися чи не заразишся – залежить тільки від тебе», – такий основний девіз міжнародної профілактичної кампанії. Тільки таким способом кожна людина може уникнути ВІЛ-інфікування, зберегти здоров’я і життя. 

Підготувала фельдшер із санітарної освіти
КНП «Перша Черкаська міська лікарня» ЧМР
Семиліт Л.М.